Повертаючись від свекрухи, Лариса побачила світло в порожній квартирі

Ця ділянка поступалася тій, першій, зате була доглянута. Господарі залишали садовий інструмент та інше начиння — після купівлі на це вже не довелося б витрачатися. Світлану бентежила лише площа: шість із половиною соток замість задуманих чотирьох. Чим зайняти стільки землі? Не картоплею ж усю її засаджувати.

— Зайва земля не завадить, — махнув рукою Павло. — Не знадобиться тобі — влаштую стоянку на дві машини. От і знайдеться застосування.

— Чому на дві? У нас одна.

Світлана боялася водити, про власну машину навіть не мріяла.

— А Максим? — Чоловік примружився. — Уже дорослий, права нещодавно отримав. Купить автомобіль, приїжджатиме до нас.

На тому й зійшлися.

З розповідей колег садівництво здавалося Світлані нехитрою справою: посадити, прополоти, полити, а потім зібрати врожай. Купивши дачу, вона зрозуміла, скільки клопотів криється за цими короткими словами. Усе починалося ще в лютому: треба було з’їздити на ринок по насіння, посадити його в стаканчики із землею, розставити на підвіконні й нетерпляче чекати на розсаду. І лише після цього наставала пора грядок, прополювання та поливання.

Павло з цікавістю спостерігав за її городніми трудами. З його погляду можна було прочитати: «Надовго тебе вистачить?» Та невдачі Світлану не лякали, і від сезону до сезону справа йшла дедалі краще.

Поки чоловік переробляв дім для родини, вона вперше сама закатала кілька банок помідорів та огірків. Перед вікнами розбила велику клумбу: одні квіти змінювали інші, ані Павло, ані син навіть назв їхніх не знали.

Ближче до вересня Максим уперше приїхав до батьків на дачу й не стримав захвату:

— Оце так, мамо! Не знав, що ти в нас таке вмієш.

— Приїжджав би частіше, — усміхнулася Світлана. — Добре, що тобі подобається.

Наступного сезону син уже оцінив батьківську дачу й привіз друзів на шашлики. Спершу хлопці та дівчата трималися скромно. Потім на мангалі зашипіло м’ясо на шампурах, по кухлях розлили світло-бурштиновий напій — і компанія потроху пожвавішала. Почувся сміх, розмови ставали дедалі гучнішими. Після ситної вечері молодь зібралася навколо вогнища: хтось узяв гітару, і над ділянкою полинули пісні.

З дому Світлана з Павлом спостерігали за ними крізь вікно, не бажаючи заважати. Чоловік присунувся до дружини, обійняв її за плечі.

— Усе ж добре, що ти наполягла на дачі, — сказав він їй на вухо й поцілував у щоку.

— Добре, що ти поступився, — усміхнулася Світлана, не відводячи погляду від полум’я, заворожливо яскравого в темряві.

Максим потім запевняв, що саме тоді серед його друзів була Лариса — дівчина, яку через пару років він привіз знайомити з батьками вже як наречену.

Та під час того першого приїзду Лариса думала про Дениса. Вона закохалася, щойно його побачила: високий, із густим хвилястим волоссям, що спадало гривою, він помітно відрізнявся від її ровесників. До двадцяти п’яти років у волоссі Дениса вже поблискували сиві пасма. Він був старший за Ларису всього на три-чотири роки, проте їй ця різниця здавалася величезною. А коли вона дізналася, що Денис грає на гітарі, її захвату не було меж.

Максим запросив її на дачу й згадав, що в компанії буде Денис; заради цього Лариса й погодилася поїхати. З батьками Максима вона тоді ще не була знайома, тому ніяковіла, не знала, як поводитися, й намагалася не відходити від друзів. До дому вона заходила лише двічі й, окрім привітання та подяки, майже нічого не сказала.

Зате біля вогнища не могла відірватися від Дениса: слухала гітару, стежила за вогняними відблисками в його очах, за тим, як він, перебираючи струни, відкидає голову.

Пізніше Максим запропонував друзям залишитися на ніч і пообіцяв, що місця вистачить усім. Багато хто погодився. Денис відмовився: рано-вранці йому треба було на роботу, а добиратися з-за міста було важко, тож він вирішив поїхати відразу. Лариса теж не захотіла залишатися. Ще двоє хлопців зібралися з ними, і ввечері всі четверо сіли в машину Дениса, щоб нічною трасою повернутися до міста.

Поїздку нічною трасою Лариса запам’ятала надовго. То дивилася на потилицю водія, то відверталася до бічного скла. Потім підвела очі до дзеркала заднього виду — і зустрілася з ним поглядом…