Прибиральницю попросили виступити на концерті після парі з інвестором

Відмовити було важко. Окрім свого становища, Тарас Олегович залишався давнім приятелем батька. Відмовиш зараз — поскаржиться Павлові, і той при нагоді знову заведе розмову про душевну черствість сина. Максим погодився без особливого бажання: прохачеві досить було нагадати батькові, що він не захотів допомогти знайомій, яка залишилася без роботи й грошей.

Наступного дня пролунав стукіт, і до кабінету ввійшла невисока темноволоса молода жінка.

— Добрий день. Вибачте, що турбую. Мені сказали, у вас можна отримати допомогу з роботою.

Для прохання голос, на думку Максима, звучав надто голосно. Можна було звернутися тихіше, скромніше. Втім, можливо, його дратувало інше: відвідувачка одразу йому не сподобалася, причому рішуче. Тяжіння між людьми не виникало, а пояснити таку неприязнь часом неможливо. Він поглянув на аркуш, де напередодні записав ім’я та по батькові.

— Дарина? Можливо, для вас удасться щось зробити.

— Для мене нічого робити не треба. Працюватиму я, — несподівано заперечила вона. — Якщо у вас є робота, я готова. Гроші мені потрібні, візьмуся за будь-яку… Майже за будь-яку, — схаменулася відвідувачка.

— Тоді розкажіть, що ви вмієте.

— Нічого з того, що могло б вам знадобитися, — випалила вона.

— Оце так! — Максим навіть розвеселився: такої відвертості він не сподівався. — І все ж якісь уміння у вас напевно є.

— Я професійна скрипалька. Граю двадцять два роки, а мені двадцять сім. Кілька років працювала… — Вона затнулася й на пару секунд замовкла. — Виступала, трохи викладала. Усе, чим я жила, пов’язане з музикою. Тепер обставини змінилися. Мені потрібна будь-яка робота. Майже будь-яка, — повторила вона уточнення.

— Цікаво, — Максим похитав головою. — Тільки в нас комерційна фірма, музикантів до штату ми не набираємо. Із пропозиціями непросто: ані економікою, ані правом ви, звісно, не володієте. Продажі також відпадають. Секретарського досвіду немає, адміністративного — теж. Залишається клінінг.

— Перепрошую, що залишається?

— Клінінг. Можна сказати, менеджерка з чистоти, а простіше — прибиральниця. Чотири години на день, робочий одяг, безкоштовна вечеря, зарплата пристойна. Царські умови, чи не так? Погоджуйтеся.

Дивлячись на Дарину з іронією, він чекав, що ця казкова пропозиція її розлютить: вона розвернеться й піде. Тим краще, від гріха подалі. А Тарасові Олеговичу варто було б потім нагадати, якого цінного працівника він прислав. Максим уже вирішив, що розмова закінчена, — скрипальці, на його уявлення, лишалося тільки обуритися.

Проте зміна на її обличчі, якщо й з’явилася, тривала лічені миті. Дарина швидко опанувала себе й подивилася Максимові просто в очі. Так трималися б на співбесіді, де пропонували крісло щонайменше заступниці генерального директора. Причому ще невідомо, чи погодилася б вона його обійняти.

Для людини без грошей і нормальної професії вигляд у неї був невідповідний — принаймні Максим уявляв собі таких людей інакше. Скрипальку він у сучасному світі не вважав серйозною професією. І сама відвідувачка здавалася прибулою звідкись із фантазійного світу: худе, тонке обличчя, величезні очі з майже дитячим виразом.

Блакитні джинси й проста біла сорочка облягали її легку, вузьку постать. Темне волосся гладеньким покривалом спадало на плечі, густий чубчик закривав лоб. Їй можна було дати років п’ятнадцять. Але ж вона сказала — двадцять сім? Максим ніяк не міг поєднати названий вік із тим, що бачив перед собою. Втім, і дитиною її не назвеш. Ніколи ще йому не траплялися такі жінки, і ця несхожість водночас притягувала й дратувала.

— Звісно, з моїм колишнім життям така робота не має нічого спільного, — перервала його роздуми Дарина. — Але вибирати мені нема з чого. Гроші потрібні, тож на клінінг я згодна.

— Оце так? Ви нас ощасливили, — озвався Максим з іронією. — Тоді приходьте завтра. Розпоряджуся, щоб вас зустріли й пояснили, що робити.

Розпорядження він віддав, а про нову прибиральницю надовго забув. І треба ж було згадати саме сьогодні, ще й про її скрипку! Тепер через власну впертість він ризикував утратити величезні гроші. Втім, роздратування вже знайшло собі іншу мішень: винна ця дівчина. Не з’явилася б вона тут — не було б і безглуздої суперечки.

— Отже, слухайте… Пробачте, ваше ім’я вилетіло з голови. Дарина, так? — Максим зупинився, важко дихаючи. — Мені потрібно, щоб ви виступили на одному заході. На скрипці ж ви грати вмієте?

— Грати вмію. Виступати не буду. Якщо це потрібно вам, вибачте, самі й грайте.

— Що? — Максим наче скам’янів.

— Просите ви вельми своєрідно. А я тут працюю прибиральницею, і концерти до моїх обов’язків не входять. Дозвольте мені зайнятися роботою…