Прибиральницю попросили виступити на концерті після парі з інвестором

Максим виклав, як виникла суперечка і чим загрожував йому програш. Не приховав ані власного самовпевненого базікання, ані того, що Роман Олегович змусив його закріпити парі письмово. Пояснив, що на сцені мали виступити дві скрипальки, не знаючи, задля чого їх порівнюють. Вони сиділи поруч; його рука ледь торкалася її плеча, і від цього легкого дотику він чомусь радів.

— Ви нічим не ризикуєте, — додав він, закінчивши розповідь. — Якщо ви справді серйозно навчалися, виграти буде нескладно. Світлана — чудова дівчина, але скрипалька, повірте, досить посередня. Це батьки бачать у ній мало не блискучу виконавицю. Що ж, батькам важко судити неупереджено. Вони завжди знаходять у нас більше, ніж є. Мій батько, наприклад, цілком щиро впевнений, що я добра людина.

Ці слова зависли між ними. Дарина здивовано мовчала, а Максим і сам не розумів, звідки взялася остання фраза. Він почув у своєму голосі такий гіркий біль, що йому стало боляче, й був приголомшений цим ненавмисним зізнанням.

— А ви, виходить, людина погана? — тихо запитала Дарина й, не давши йому відповісти, продовжила: — Парі ваше, звісно, дурне. Ви про мене нічого не знаєте. І зіштовхувати людей лобами на сцені, задля розваги, навіть не запитавши їх самих… Мені ця витівка не до душі.

— Отже, мені кінець. Я вклав у цей великий проєкт стільки сил і грошей, що втратити весь прибуток за рік буде важко. І відмовитися від суперечки не можна. Батько Світлани здатен мене знищити: я після цього навіть на автомийку в місті не влаштуюся, — сумно зітхнув Максим.

— Перестаньте тиснути на жалість, шановний роботодавцю, — усміхнулася вона й легенько штовхнула його плечем. — Я подумаю, як забезпечити вам перемогу в цій дурній суперечці, щоб не принизити ані дівчину, ані нещасну замухришку-прибиральницю. Дістаньте мені номер Світлани.

— Тоді вже точно програю! — Максим махнув рукою. — Цей ділок змусив мене підписатися під умовами. Ми обидва письмово пообіцяли, що ані ви, ані Світлана про парі не знатимете.

— Отже, робитимемо вигляд, що не знаємо. Мені треба лише узгодити з нею репертуар.

За кілька днів найкраща банкетна зала міста приймала найпомітніших місцевих бізнесменів. Коли урочиста частина закінчилася, з’явилися музиканти, а з ними — співачка в блискучій сукні. Щойно вона почала, Максим скривився. Меломаном він себе не вважав, та й люди довкола нього, здається, охочіше продовжили б розмову, ніж слухали б голосисту діву та її не надто зіграний оркестр.

Він давно пішов би, якби не майбутній виступ Світлани. Роман сидів лише через пару рядів і вже кілька разів виразно поглядав у його бік. Максим відповідав хмиканням і усмішкою: пам’ятає він, пам’ятає, домовленість у силі, тож нехай шановний Роман Олегович готує гроші.

На щастя, пані в сукні, що переливалася всіма відтінками синього, обрала твір ефектний, гучний, але короткий. Її проводили поодинокими оплесками. Максим знову подивився на сцену — і завмер. Ковтнувши, він учепився пальцями в спинку крісла, що стояло попереду.

Нову виконавицю облягала ледь мерехтлива чорна сукня, що робила тендітну постать іще стрункішою. Темне волосся було зібране в елегантну, трохи недбалу зачіску. Здавалося, вона не стояла на сцені, а ширяла над нею. За кілька митей жінка підняла скрипку й смичок — і Максим відчув, ніби теж кудись летить. Куди, навіщо — не мало значення. Аби лише політ не обірвався.

Пронизливі звуки наче набули видимої, відчутної форми. Променями потяглися вони до зали, підхопили за голови й плечі байдужих слухачів, повернули до сцени. Люди випростовувалися, подавалися вперед, прагнучи почути більше, зрозуміти, встигнути вловити все й зберегти бодай частинку тієї чистоти й світла, якими наповнювався величезний простір. Музика вела їх за собою, змушуючи тягнутися до неї, наче кожному хотілося втримати в пам’яті хоча б щось із того, що розливалося зі сцени.

І тоді, коли здавалося, що прекрасніше вже бути не може, збоку вийшла друга скрипалька. Музика стала розмовою: дві мрії відповідали одна одній, зустрічалися дві віри, дві надії. Любов же в них була спільною. Скрипки трохи посперечалися, чи варто, й радісно погодилися розділити її з усіма, хто слухав.

Зала наче зрозуміла цю змову й зітхнула одним щасливим зітханням. Коли музика стихла, ніхто ще довго не рухався: люди боялися злякати незнайоме відчуття. Лише потім вибухнули оплески, і чудові скрипальки вийшли вклонитися. Це були Дарина й Світлана…